Увечері, коли вона перевіряла роботи, вона натрапила на один твір,
який її дуже засмутив.
У цей момент увійшов її чоловік і побачив її заплаканою.
– Що трапилося? – Запитав він.
– Читай – відповіла вона, простягнувши твір одного хлопчика.
“Господи, сьогодні прошу Тебе про щось особливе: перетвори мене в телевізор. Я хочу зайняти його місце. Хочу жити, як живе телевізор в нашому домі. Хочу мати особливе місце і збирати сім’ю навколо себе. Щоб мене слухали, не перебиваючи і не задаючи питання, коли я говорю. Хочу бути центром уваги. Хочу, щоб мною займалися, як займаються телевізором, коли він перестає працювати. Хочу бути в компанії батька, коли він повертається додому, навіть втомлений. Щоб моя мама, замість того, щоб ігнорувати мене, йшла до мене,коли залишається одна і сумує. Хочу, щоб хоч іноді, мої батьки залишали все осторонь і проводили небагато часу зі мною. Боже, я не прошу багато …Я тільки хочу жити, як живе будь-який телевізор".
– Бідний хлопчик! – Вигукнув чоловік вчительки.
– Що ж це за батьки такі ?!
Вона зі сльозами на очах відповіла:
– Цей твір нашого сина …
Немає коментарів:
Дописати коментар